Протягом багатьох століть Російська імперія систематично знищувала кримських татар, корінний народ Криму. Тисячі кримських татар стали жертвами репресій, а справжнє обличчя Криму було стерто. Одним з найбільш трагічних моментів у цій історії стала примусова депортація 1944 року, коли радянська влада виселила приблизно 200 тисяч кримських татар з їхньої Батьківщини, обвинувачуючи їх у колаборації з нацистами. Чверть депортованих загинула від голоду, хвороб і жахливих умов життя. Повернення до Криму стало можливим тільки наприкінці 1980-х, але ця сторінка історії залишила глибокий слід у пам’яті народу. Це був акт геноциду.
Після повернення до Криму у 1990-х роках кримські татари почали відновлювати свою культуру та громади. Проте в 2014 році, після анексії Криму Росією, вони знову опинилися під переслідуваннями. Ситуація стала вкрай напруженою, адже репресії, арешти та зникнення активістів стали нормою, повертаючи кримських татар до умов, схожих на ті, що були раніше.
18 травня щороку згадують про цю трагедію кримськотатарського народу. Сьогодні важливо поговорити про їхнє нинішнє становище, як в окупованому Криму, так і на вільній території України. Як почуваються кримські татари, які пережили численні випробування, репресії та вбивства, і з якими викликами їм доводиться стикатися сьогодні? Їх тривожить питання, чи не стане Крим політичним розмінною монетою у міжнародних іграх.
У нашій розмові до нас завітав Алім Алієв, правозахисник і заступник директора Українського інституту. Як живеться народу, який стикається з думками світової спільноти про можливу необхідність “пожертвувати” Кримом? Як вони можуть витримати таку ситуацію з точки зору людської гідності?
У спілкуванні з мешканцями Криму на протязі 11 років я регулярно чую одне запитання кримськотатарською: “Ne vaqıt?” — “Коли?”. І це резюмує запитання, яке обурює народ: “Коли ми повернемося?” Протистояння окупації та політичні заяви з різних країн не роблять легшим життя кримських татар – навпаки, це підсилює відчуття самотності на окупованих територіях.
Важливо, щоб ми в Україні розуміли внутрішній порядок денний і підтримували кримських татар, навіть якщо вони не можуть вільно висловлюватися. Наші цілі незмінні: повернутися на батьківщину, коли Крим буде вільним.
Коли з’явилася інформація про ймовірне визнання Криму російським американськими дипломатами, Меджліс кримськотатарського народу виступив з заявою, що це неприпустимо. Таке визнання означало б виправдання вчинених злочинів проти кримськотатарського народу.
Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Фото: Getty Images
Це легітимізація злочинів, адже мова не тільки про 1944 рік, а про стратегію колонізації Криму, що триває з 1783 року. Окупацію я називаю реколонізацією. Це не лише нова спроба колонізувати півострів, це також зміна соціальної структури населення та ідентичності.
Мустафа Джемілєв, лідер кримськотатарського народу, у 2014 році намагався потрапити в Крим і був зустрінутий тисячами людей, проте його не пропустили російські прикордонники. Це стало метафорою для всього народу, який знову опинився в умовах колонізації. Коли ми говоримо про 1944 рік, чи вірно вживати термін “депортація” або “сюргюнлік”? Яке значення в цьому ключовому терміні?
Мустафа Джемілев. Фото: Getty Images
Так, “сюргюнлік” означає “виселення”. Це термін для опису геноциду. Депортація — це не лише три дні вивезення, а й довгий процес, що тривав тижнями, і початок нового життя в спеціалізованих поселеннях. Коли говоримо про загибель половини народу, ми маємо на увазі цей гомогенний процес.
Цей термін повинен стати частиною пам’яті, так само, як Голокост став пам’яттю єврейського народу, або Голодомор — пам’яттю українського народу. Це важливо.
Люди в Криму відчувають, що відбувається, і запитують нас: “Чому ви не фокусуєтеся на важливості нашого статусу?” Це важливо, адже питання статусу Криму об’єднує кримських татар, як в Україні, так і за її межами.
Що змінюється в кримськотатарському середовищі? Як відчувається політичне життя на півострові?
Кримські татари шукають способи ігнорувати призов до російської армії. Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року багато молодих чоловіків виїхали з півострова, аби уникнути мобілізації.
Примусова мобілізація актуалізувала питання імміграції — багато молодих кримських татар покидають свою землю, аби не ставати частиною російських військових дій.
Протягом останніх місяців багато кримських татар, які переїхали до України, активно залучаються до військових формувань. Як змінюється сприйняття кримських татар в Україні та їхня роль у спільноті?
Я бачу, як в Україні все більше уваги приділяється кримськотатарській культурі та історії. Кримські татари, які переїжджають до України, стають частиною українського суспільства, їхня ідентичність досліджується і приймається. Люди починають усвідомлювати, що кримські татари — це не “чужі”, а важлива частина українського простору.
Які кроки на міжнародній арені було зроблено для популяризації кримськотатарської культурної спадщини?
Ми прагнемо розширити знання про кримськотатарську культуру за кордоном через освітні програми, участь у міжнародних заходах, лекціях і виставках. Важливо, щоб інші народи зрозуміли, що кримські татари — це частина української та європейської культури.
Куди можуть звернутися люди, які бажають дізнатися більше про кримськотатарську культуру?
Існує безліч ресурсів: фестивалі, літературні ініціативи, кулінарні проєкти та мистецькі виставки. Це об’єднує людей та дозволяє розширювати знання про кримськотатарський народ.
