Національна ідентичність не раз ставала великим питанням для багатьох країн, Україна ж не стала виключенням з цих правил. Історично склалося, що не одне століття наша країна відстоює власні інтереси та національність в рамках світової боротьби.
Початок війни з Росією
Вже не одне століття в нашої країни один ворог: Росія. І на сьогодні ситуація залишається без змін, ми продовжуємо боротьбу за власну державність та ідентичність. А початок цієї війни далеко не у 2022 році чи у 2014.
Після заснування Московії, ця імперія завжди намагалася затиснути нашу націю в кайдани та крала як історію так і створювала всі умови для знищення незалежності нашої країни. Гарний історичний приклад можна взяти ще з часів Гетьманщини, коли Хмельницький підписав Переяславську угоду з Москвою. Чим прирік майбутнє країни на крах.
Ще з того часу росіяни вважали нас малоросами та називали так званими молодшими братами. Будується така собі риторика, яка має основу, що от у нас є спільне минуле. Що ніби Україна створена росіянами та народ український не має право на власні амбіції чи союзи з іншими державами.
Наразі питання не тільки ідентичності, а існування нації в цілому можуть зруйнуватися не тільки через зовнішнього ворога, а внутрішнього ворога: всі конфлікти мовні та розділення людей на українців та не українців завжди підкріплює російська пропаганда, яка успішно в соціальних мережах роздуває ще більший конфлікт.
Важливо усвідомити та для себе визначити хто є народом: просто купка людей чи ті люди, які мають мову, позицію, ідею. Зрозуміти, що наразі для нас стоїть тільки одна задача: знищити того ворога, який нищить нас.
Позбавлення страху: новий етап національної свідомості
Один з важливих аспектів для розуміння національної ідентичності проявився на початку повномасштабного вторгнення, коли багатьох людей торкнулася війна та вони взяли зброю до рук або власними силами зупиняли танки. Це змінило менталітет українців та це не вперше: Революція Гідності, анексія Криму, початок війни на Донбасі у 2014 році. Ми почали бачити, що за власну свободу на всіх етапах потрібно боротися. Це почало закарбовуватися в нашій суспільній свідомості.
Наразі ми можемо бачити, що багатьох людей полишає відчуття власної ідентичності та деякі люди шукають виправдання як росіянам так і частці українців, які можуть відхрещуватися від війни. Один з аспектів став страх смерті.
Як би хто там не казав, люди егоїстичні створіння та перше про, що вони будуть піклуватися: це про власне відчуття безпеки, але під час війни, ракет та можливої прямої участі у війні, це вкрай неможливо. Та в нашій нації все ще є люди котрі готові жертвувати власною безпекою заради національної ідентичності та незалежності. Це стає поштовхом для інших людей обирати більш свідоме життя, яке може допомогти в перемозі над спільним ворогом.
Пошук справедливості в умовах війни
Загострене відчуття справедливості. Один з важливих пунктів, яке шукає людина, коли є в центрі всієї м’ясорубки, яку називають війною. Суспільство шукає підтвердження, що вона не одна в цьому світі веде боротьбу проти такої великої за площею держави.
Люди почали гостро сприймати будь-яку несправедливість, чи то на політичному міжнародному світі, чи в особистому житті. Прикладом несправедливості на початку повномасштабного вторгнення стала реакція ООН на росію. Українці зрозуміли, що міжнародні організації неспроможні виконувати основну свою функцію, а тільки можуть говорити про стурбованість ситуацією.
Завдяки цьому українці зрозуміли, що хоч і Європа може не висловлювати достатньої підтримки, це в першу чергу, особиста битва кожного українця і треба починати розуміти політичні, військові процеси країни, щоб мати змогу змінити машину-вбивцю.
Суспільна солідарність та емпатія
Війна показала, що багато хто готовий підтримувати один одного навіть якщо вони не знайому один одному. Скільки біженців прийняла столиця, Львів та сотні інших українських міст. Феноменально швидкі збори на потреби армії. Волонтери стали окремим шаблем суспільства, яке заслуговує на повагу та є основою суспільної солідарності.
Та нині кожен українець, який не важливо де перебуває: на фронті, в тилу чи за кордоном підтримує Україну в тому вигляді, в якому може. Війна з росією стала прикладом, як ворог може збудувати міцне суспільство своїми діями проти держави, яка має характер.
Військові: моральний стан
Ще один пункт, яке змінило сприйняття суспільства: військові. Вони стали тими героями з фільмів, які ми дивилися в дитинстві та показали, що значить справжня міць та стійкість. Вони дали захист, навіть президент України в першу дні вторгнення казав: “Військові, тепер звертаюсь до вас. Ви все, що в нас є. Стійте міцно.”
Військові кожного дня ризикують власним життям заради того, щоб ми могли розвивати та підтримувати їх тут, в тилу. Вони поставили власні інтереси нижче ніж національні та довели, що моральний компас має працювати так. Це наштовхує на переосмислення та більшої відповідальності на власні вчинки. Та наразі ми бачимо, що цей ефект знижується: військові все більше зневірюються в суспільство, а люди в тилу можуть зневажливо ставитись до захисників. Щоб це змінити мало просто говорити, потрібно діяти.
Політичні наслідки та нові соціальні розколи
Війна стала поштовхом для повного розділення України та росії на всіх рівнях: посольство росії зачинене, інформаційні потоки росіян заблоковані або обмежені, в суспільстві стало соромно споживати російський контент та говорити російською. Ми нарешті доходимо до того, що писав Степан Бандера. Ми стаємо повноцінною нацією, яка відокремлює себе від російської навали. Як показують соціальні дослідження 92% українців вважають росію як загрозу для України.
Тоді не постає питання чи несе росія розкол в суспільстві, всі і так знають відповідь. Основний спектр переключається на внутрішні проблеми, корупцію, розвиток внутрішньої економіки та справедливе вирішення проблем у громадян. Це формує нові політичні структури, нову хвилю важелів для впливу на владу.
Дорослішання як нації
Наша нація пережила багато змін, але 2022 рік став вирішальним для нашого існування та змінив наше бачення на свободу. Цей рік показав, що тільки українці повинні боротися за власну ідентичність та свободу. Також ми змогли усвідомити, що національність не має нічого спільного з нацизмом та вимагає не простих слів, а дій.
Цей процес можна порівняти з прикладом сепарації дітей від батьків: коли діти стають самостійними, але важливий момент — Україна була довгі роки не дитиною (метафора), а саме жертвою, яку насильно тримали та не давали розвитку, якщо ж він був, то одразу присікався в СРСР: репресії, Голодомор, заслання, знищення мови, культури та насідання тільки російського.
Деколонізація та відмова від радянщини
Продовжуючи тему національної ідентичності, відмова від радянщина та деколонізація стоїть на одному щаблі для повного розуміння себе як нації. Раніше це було зазвичай на рівні влади: заміна пам’ятників, зміна вулиць з назв радянських на українські. Зараз це на суспільному рівні та має на меті змінити повністю культури зросійщення суспільства та меншовартості українців. Ми чистимо себе від пропаганди та беремо на себе відповідальність за власні дії, будуючи нову державу.
Корупція та внутрішні проблеми
Внутрішні проблеми не полишають нас і зараз. Корупція в Україні наразі залишається одним з важливих викликів сучасності та суспільства. Багато хто визнає, що ця проблема існує майже на всіх рівнях держави. Раніше для українців була норма заплатити за права чи оплатити лікування, хоча воно має бути безкоштовним. Наразі зростає попит на чіткий та справедливий процес вирішення таких проблем. Люди більше починають цінувати те, що їм дає держава та визначати, де існує корупція та чи можуть вони це покращити.
Один з прикладів: МСЕК, коли за кошти можна було встановити інвалідність та мати змогу відмовитись від мобілізації. Наразі МСЕК реформується за наказом президента. Посприяли цьому обшуки та суспільний розголос.
Децентралізація та громадянська активність
Це ще одна важлива складова для національної ідентичності. Коли громада сама може вирішувати, як саме розвивати інфраструктуру та куди спрямовувати кошти для розвитку суспільства. Утворюються волонтерські рухи, які допомагають армії, дітям, переселенцям. Війна показала, що краще коли люди самостійно можуть вирішити проблему в своєму регіоні та зреагувати вчасно, допоки не стало пізно. Значною мірою це впливає на безпеку громадян.
А що на майбутнє?
Україна показала себе сильною та стійкою на міжнародній арені. Якщо раніше українці сприймалися, як пострадянська країна, то наразі наша політика є одним з важелів для прийняття рішень наших партнерів. Подальші цілі це вступ в блоку країн НАТО та ЄС та продовження існування країни в повному обсязі. Війна дала розуміння який шлях нам потрібен та ми змогли показати себе сильним гравцем на міжнародній арені. Наразі стоїть питання, щоб витримати цю битву та відбудувати країну.
Вторгнення стало переломним моментом для всіх. Україна не буде вже іншою: це буде держава, яка має власну ідентичність та цінність свободи. Люди зміняться і вже цей процес триває: все більше громадян обирає бути суспільно-свідомими до вибору та визначати, що для них є важливим. Справедливість та чесність стануть ключем для відбудови громади та міст.
