Цей заклад вразив мене не лише унікальними експонатами та документами, але й тим, що студенти тут навчаються приймати рішення і працювати з інформацією.
Згадаємо про президента Трумена, який не мав формальної вищої освіти, але вважав книги своїми університетами. 12 березня 1947 року він проголосив Доктрину Трумена, фактично визначивши нову роль США в світовій політиці. Трумен заявив, що “політика Сполучених Штатів має полягати в підтримці вільних народів, які протидіють спробам підкорення з боку збройної меншості або зовнішнього тиску“.
Цей момент ознаменував кінець американського ізоляціонізму та початок глобальної відповідальності.
Саме на основі цих принципів у подальшому сформувалися ключові інституції післявоєнного світу, включаючи НАТО та План Маршалла для відбудови Європи.
У бібліотеці знаходиться колосальний архів епохи Трумена — більше 26 мільйонів сторінок документів. Це один із основних дослідницьких центрів для істориків і політологів. Науковці з усього світу приїжджають, щоб працювати з цими матеріалами. Мені пощастило поспілкуватися з керівником архіву, який розповів, як ці дані допомагають дослідникам відтворювати процес ухвалення рішень у Білому домі під час холодної війни. Ми також обговорили роль Трумена у Фултонській промові Черчилля і дискусію істориків щодо можливості того, що саме Трумен мав її виголосити.
Стоячи серед цих документів, чітко усвідомлюєш: це був момент, коли Америка обрала змінити свою роль у світі.
Сучасна дискусія про зовнішню політику США виглядає дуже актуально.
Риторика Дональда Трампа спробує критикувати глобальну роль, започатковану Труменом. Його заклик “Америка понад усе” зосереджується на ідеї, що США значно довго несли відповідальність за міжнародну безпеку, витрачаючи ресурси на захист партнерів та участь у різних конфліктах. Це викликає асоціації з поверненням до старої традиції американського ізоляціонізму, але ситуація на практиці значно складніша.
Навіть під час президентства Трампа США не зникли з глобальної арени. Його підхід часто базується на економічному тиску, санкціях і виборчому застосуванні сили. Приклади включають спецоперацію у Венесуелі й дії проти Ірану. Проте немає чіткого плану щодо вимог США до падіння режимів. Цікаво, що Трамп співпрацює з венесуельською віцепрезиденткою Родрігес, тоді як республіканець Грем вважає, що Ізраїль неправильно вибирає цілі для атак.
Запитання залишається: чи має Трамп стратегічне бачення, схоже на те, яке сформулював Трумен у 1947 році? Доктрина Трумена була довгостроковою концепцією, передбачала створення альянсів, економічну підтримку партнерів та стримування противників протягом багатьох років.
Політика Трампа виглядає по-іншому. Вона нагадує коливання між традиціями ізоляціонізму та інтервенціонізму.
Іноді його риторика вказує на бажання зменшити міжнародну роль США, а іноді — на готовність до жорстких дій, коли національні інтереси мають бути захищені (хоча є враження, що мова йде про особисті бізнес-інтереси Трампа). Відсутність чіткої стратегії перетворює США на небезпечного і непередбачуваного партнера.
Те, що почалося в 1947 році як відповідь на нову глобальну реальність, досі залишається актуальним: якою повинна бути роль Америки у світі — лідером тривалих альянсів чи державою, що втручається лише у випадку прямих інтересів? Виглядає так, що відповідь на це питання Сполучені Штати все ще шукають, і навряд чи її знайде Дональд Трамп.
