Княжицький: Українсько-польський союз визначає майбутнє Європи

Виживання як неминучість для України та Польщі. Сьогодні риторика Росії щодо Польщі відтворює те, що ми чули перед початком повномасштабної агресії проти України: заперечення суверенності, перекладання вини, підготовка до можливого насильства.

Відкриті наміри російського керівництва. Виступи таких діячів, як Захарова та Медведєв, не слід сприймати як просто пропаганду — це серйозні політичні сигнали, подібні до тих, які лунали про Україну до 2022 року.

Ілюзія абсолютної безпеки від НАТО та США під питанням. У нових стратегічних документах США Росія більше не фігурує як головна загроза, а мова йде про “стратегічну рівновагу”, що на практиці може свідчити про готовність до перерозподілу сфер впливу в Європі.

Логіка великої трійки — США, Росія, Китай — базується на поділі світу та послабленні Європи. Сильна і єдина Європа не вигідна жодному з великих гравців, які намагаються утримувати міждержавні структури у фрагментованому, більш контрольованому стані.

Авторитарні лідери як елемент цієї стратегії. Приклад Орбана демонструє, як ослаблена демократія може бути використана як інструмент зовнішнього впливу, що є бажаним для Москви і частини американського політичного істеблішменту.

Центральна і Східна Європа як зона високих ризиків. Росія прямо заявляє про свої претензії на цю територію, в той час як “Америка за часів Трампа” може закривати на це очі в контексті бізнес-інтересів та глобального балансу.

Слабкість НАТО стає очевидною. Інциденти з російськими дронами в Польщі і відсутність адекватної реакції союзників свідчать про кризу колективної системи безпеки.

Вишеградська група втрачає свою роль в регіональній безпеці. Справжньою силою в Центрально-Східній Європі виступає Польща — країна з потужною економікою і потенціалом для інтеграції у G20, що несе відповідальність за регіон.

Недостатня готовність Європи до військових дій. Необхідні ресурси, озброєння та боєздатність армій в Європі залишаються на низькому рівні, а реальні оборонні стратегії розраховані на 2027–2030 роки — тим самим Путін отримує певний “проміжок для маневру”.

Цей проміжок часу закриває українська армія. Збройні сили України виступають фактичним гарантом безпеки на континенті, стримуючи агресію Росії і надаючи Заходу час для підготовки.

Головна боротьба за ресурси для України. Переговори між США та Росією зводяться до одного: не допустити, щоб Україна отримала фінансову допомогу із Європи, задля зміцнення власних збройних сил. Ці зусилля підтримують як Росія, так і Китай.

Майбутнє Європи залежить від союзу між Україною і Польщею. Важливим аспектом безпеки є тісна співпраця між цими державами, що передбачає підтримку інтеграції України в європейські структури та спільну політичну позицію.

Поки Україна захищається — Польща та Європа мають безпеку. Це не просто акт солідарності, а відповідність стратегічних інтересів. Всі інші питання потребують обговірювання в майбутньому.