Сандармох: символ забутих імен
У глибинах карельських лісів, поблизу Медвеж’єгорська, протягом 1937-1938 років тисячі людей стали жертвами репресій НКВД. Ці нотатки в історії містять долі в’язнів із різних таборів, у тому числі Соловецького, з численних національностей: українців, фінів, білорусів, євреїв, карелів, татар, ромів, німців та росіян.
Урочище Сандармох стало відомим завдяки великій кількості страчених. Серед них були священики, науковці, митці, військові, селяни та студенти. На тлі сталінських репресій національність чи професія не мали значення: будь-хто міг стати жертвою “контрреволюційної діяльності” або “шпигунства”. Кримінальні справи були підроблені, людей засуджували за участь у уявних організаціях.
Особливо трагічними стали дні з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, коли в Сандармоху розстріляли 1111 в’язнів першого “соловецького етапу”. Серед них – 287 українців. Відомості про всіх страчених були зібрані, а етап складався із видатних представників культурної та наукової інтелігенції.
Ті дні забрали життя відомих діячів українського театру, як-от Лесь Курбас, а також письменників, поетів та інших митців доби українського відродження 1920-х років. За підрахунками дослідників, у Сандармоху загинуло близько десяти тисяч осіб, що представляли понад п’ятдесят національностей.
Таке місце масових страти було виявлено лише в липні 1997 року завдяки активістам. Спільна експедиція встановила, що серед жертв був і історик Юрій Дмитрієв, якого пізніше засудили за сфабрикованими звинуваченнями.
Того ж 1997 року, 27 жовтня, у 60-ті роковини злочинів сталіністів, в Сандармоху відбулись перші Дні пам’яті, в яких взяла участь українська делегація, включаючи відомих митців. Тоді встановили дерев’яний хрест, а згодом почалася кампанія з дискредитації режиму та його злочинів.
Трагічна доля “Розстріляного відродження”: як ніщили українську культуру
Протягом 1920-х років в Україні формувалася когорти модерністів, які спільно прагнули створити нову культуру. Творилися літературні угруповання, а Лесь Курбас розвивав нові театральні традиції, поруч з проникливими творами Миколи Куліша, Миколи Зерова та інших.
Ця група підтримувала ідею об’єднання модерності та національної ідентичності, але зростання репресій чудово показало, як сталінський режим почав переслідувати незалежно мислячих людей, звинувачуючи їх у “буржуазному націоналізмі”. Арешти розпочалися у 1933-1934 роках.
“Мистецтво має бути легким у народженні, як політ,” – стверджував Курбас.
У 1933 році театр “Березіль” звинуватили в “українському буржуазному націоналізмі”, і Курбаса заарештували; йому пред’явили звинувачення у тероризмі. Команда літературної групи “неокласиків”, яку очолював Микола Зеров, також була знищена.
Разом із Курбасом та Зеровим були засуджені й інші видатні діячі, як-от Микола Куліш та Валер’ян Підмогильний. Всі вони стали жертвами репресивної машини.
Вироки були виконані 3 листопада 1937 року, коли арештовані були етаповані з Соловків у Сандармох, де їх розстріляли.
Це став ключовий момент для української культури, оскільки покоління митців, які прагнули створити нову ідентичність, були знищені.
Культура під небезпекою: сучасні паралелі
ілюстративне, фото: ШІ
Майже дев’ять десятиліть відділяють нас від трагедії в Сандармоху, провокованої радянською системою. Однак, з початком четвертої осені повномасштабного вторгнення в Україну, світ знову спостерігає спроби знищення національної ідентичності через знищення культури.
Російські обстріли нищать театри, музеї та університети, а музейні скарби піддаються грабежу.
Проте, на відміну від 1937 року, сьогодні Україна не залишається в мовчанні. Імена забутих митців повертаються до пам’яті, зазначаючи жорстокість сучасної тоталітарної системи, яка намагається викорінити українську культуру.
Сравняючи злочини минулого і сучасності, ми бачимо спільні елементи: знищення української ідентичності. Сандармох став лісом, в якому безжально позбавляли людей голосу; сьогодні ж російські атаки намагаються реалізувати ту ж мету.
