Напередодні важливої дати ми згадуємо видатного діяча, чия діяльність залишила значний слід в українській науці та культурі.
Ранні роки та зацікавлення фольклором
Володимир Гнатюк, український етнограф, народився 9 травня 1871 року в селі Велеснів на території сучасної Тернопільської області. Початкову освіту отримав у рідному селі, а пізніше навчався в Бучацькій та Станіславській гімназіях.
У 1880 році, під впливом антології поезії львівського студентства, він почав вести зошит, у якому реєстрував народні пісні та оповідання. Цей зошит став основою його першої фольклорної збірки, що нараховувала понад 500 пісень вже до 1890 року.
Перед вступом до Станіславської гімназії, за порадою місцевого священика, він звернувся до єпископа Юліана Пелеша з проханням допомогти йому потрапити до Колегії св. Атанасія в Римі, оскільки прагнув стати місіонером. Проте його не обрали.
Відзначаючи своє навчання, він проявляв інтерес до народної творчості, публікуючи свої перші статті та надсилаючи до газет замітки з фольклору.
Наукова діяльність у фольклорі
У 1894 році Гнатюк став студентом філософського факультету Львівського університету. Саме в цей період він сформувався як науковець, дослідник та збирач фольклору.
З 1899 року він обійняв посаду секретаря Наукового товариства імені Шевченка, а з 1916 року став головою Етнографічної комісії. У рамках своєї роботи в НТШ, Гнатюк редагував понад шістдесят томів “Етнографічного збірника” та “Матеріалів до української етнології”, а також керував “Літературно-науковим вісником” та Українською видавничою спілкою.
Гнатюк має значну наукову спадщину, опублікувавши близько тисячі робіт, які охоплюють різноманітні жанри, включаючи фольклористичні збірки, літературознавчі та мовознавчі дослідження. У ході численних етнографічних експедицій, зокрема на Закарпатті, він зібрав більше півтори тисячі народних текстів. Результатом його роботи стала знаменита шеститомна праця “Етнографічні матеріали з Угорської Русі”, яка увійшла до золотого фонду світової етнології.
Титульна сторінка збірки Володимира Гнатюка “Українські народні байки”, Львів, 1916 р.
Дослідження Гнатюка вирізнялися точністю та глибиною розуміння народної культури. Йому вдавалося майстерно записувати пісні, легенди і казки, які відображали духовний світ українського народу в різних регіонах.
Серед найважливіших регіонів збору фольклору були села Хітар, Мшанець, Плужники, Коропець та Великий Ходачків. Велику підтримку у його роботі надавали дружина.
Особливо його приваблювала лемківська культура, завдяки чому збереглася величезна кількість фольклорних зразків з Пряшівщини, Берегівщини, Бучаччини, Косівщини та інших місць.
Творчість Володимира Гнатюка
Серед його ключових праць – “Русини в Угорщині”, “Русини Пряшівської єпархії і їх говори”, “Словаки чи русини”.
Гнатюк також значущим перекладачем, адже він перекладав твори з польської, чеської, сербської, болгарської та шведської мов, що допомогло українському читачеві познайомитися з іншими світовими літературами. Його наукові методи стали зразком для наступних досліджень у галузі етнології.
Він був академіком Всеукраїнської академії наук і членом наукових товариств Чехії, Словаччини, Австрії, Німеччини, Швейцарії та Фінляндії.
Гнатюк тривалий час листувався з багатьма видатними діячами української культури, включаючи Івана Франка, Бориса Грінченка та інших. Відомо, що він одним із найбільших листувачів свого часу, одночасно підтримуючи контакт з 800 людьми.
Михайло Коцюбинський, Іван Франко та Володимир Гнатюк. Львів, 1905 р.
Іван Франко відзначав Гнатюка як вельми талановитого збирача етнографічного матеріалу, продовжуючи його справу в науці. Чеський фольклорист Їржі Горак також підкреслював його важливість у дослідженнях слов’янського фольклору нарівні з видатними вченими.
Загалом, обсяг фольклорних видань Гнатюка у період з 1897 по 1918 роки перевищує тисячу праць, включаючи 58 томів етнографічних збірок, що включають безліч фольклорних елементів.
Спадщина Гнатюка
У 1924 році Гнатюк став дійсним членом Всеукраїнської академії наук, тоді як раніше був обраний членом різних наукових товариств.
Незважаючи на хворобу в останні роки, він продовжував активно працювати до останнього подиху.
Помер він 6 жовтня 1926 року у Львові та похований на Личаківському кладовищі поруч із могилою Івана Франка. Гнатюк вважається натхненником “Тіней забутих предків” і мав близькі стосунки із автором цієї повісті Михайлом Коцюбинським. Також композитор Володимир Івасюк, спираючись на його записи, створив популярну “Червону руту”.
На честь Гнатюка названі університет та бібліотека в Тернополі, гімназія в Бучачі, а також багато вулиць у різних містах України. Його матеріали досі слугують основою для досліджень в етнології та фольклористиці.
