Країна вагітна катастрофами...

У катастроф національного масштабу є спільна риса — вони несподівано дають змогу тверезо подивитися на речі, на які люди вже втомилися реагувати, і сказати собі: так далі жити не можна! Так, колись Чорнобильська катастрофа висвітлила всю облудність і гнилість радянського суспільства. Його остаточний розвал після цього став лише питанням часу. Можливо, карпатська катастрофа допоможе й українському суспільству розібратися в глибинних причинах усе частіших бід, що звалюються на нашу голову.

Адже нині примхи клімату викликали повінь у Прикарпатті, завтра техногенна катастрофа може охопити рудовидобувні райони, де з природою вже давно виробляють таке, що даремно сподіватися на її милість, післязавтра обвалиться київське комунальне господарство, доведене до краю бездумним господарюванням останніх років. Не виключено, що катастрофа у Прикарпатті після цього видаватиметься легкою розминкою. Наша країна буквально вагітна катастрофами. Вони закладені в багатьох рішеннях влади...

Ось лише один епізод роботи Верховної Ради під час підготовки до голосування з бюджету. Обговорювалося питання: скільки мільйонів дати на боротьбу зі стихійним лихом? На попередження природних катаклізмів пропонували виділити 70 мільйонів і 280 мільйонів — на усунення їх наслідків. Профільний комітет ВР запропонував поміняти місцями цифри: 280 мільйонів дати на попередження, а 70 мільйонів — на ліквідацію наслідків. У пропозиції була своя логіка — ліпше більше коштів витратити на запобігання, аби потім не боротися з наслідками катастроф. У задачі питається: яка пропозиція здобула підтримку? Перша...

«Треба зрозуміти психологію тих, хто ухвалює рішення, — пояснили мені люди, які знають тонкощі парламентської кухні, — у першому варіанті закону на зміцнення дамб, закупівлю техніки, нарощування гребель, тобто на речі, які можна виміряти, порахувати й обчислювати, буде витрачено менше грошей. А отже, у цьому разі буде важче вкрасти. Тому краще основну суму пустити на «усунення наслідків», бо цю графу перевірити набагато важче...»

Спробуймо й далі не політизувати, а «економізувати» ситуацію в країні. Погляньмо очима економіста на звичні гучні суперечки в нашому суспільстві. Уже котрий рік рядові громадяни спостерігають боротьбу за забезпечення судноплавства по українській частині гирла Дунаю. Від початку боролися два погляди: один — побудувати, як це зробили румуни, стаціонарний канал і забути про проблему. Другий — поглибити гирло Швидке, яке заноситься мулом. Переміг другий. Гадаю, не треба пояснювати чому — у результаті тепер щороку виходять у гирло Дунаю землеснаряди, щоб зарити нові мільйони гривень у мул. И хоча перший проект активно підтримала й довго за нього боролася зазвичай боязка Національна академія наук України, але коли йдеться про великі суми, логіка й наука безсилі. Коли треба прийняти технічне рішення, у нас перемагає не той проект, який краще вирішує поставлене завдання, а той, який дозволяє відмити більше грошей...

Нині є багато передумов говорити про те, що й катастрофи в Україні стануть погано контрольованим і тому дуже дохідним бізнесом. Жоден з урядів незалежної України не спробував виробити принципову концепцію попередження майбутніх загроз. Міністерства, які повинні були б узятися за розв’язання цього зав­дання — Мінекології, МНС — навіть питання такого не порушували. Отож нині Україна перед обличчям катастроф зовсім беззахисна. Концептуальний план порятунку від глобального обвалу в ЖКГ тепер створюється хіба що в Міністерстві комунального господарства. Та є всі підстави думати, що до президентських виборів на голосування у Верховної Раді його навіть не поставлять...

Остання повінь показала цілковиту безпомічність відповідних служб: з усіх постраждалих регіонів надходять повідомлення, що населення вчасно не сповістили про небезпеку, яка насувається, вкрай поганою була координація між окремими міністерствами. Потерпілі кажуть, навіть у радянський час допомогу при таких стихійних лихах було поставлено набагато ліпше!

Хоча представники МНС докладають усіх зусиль, аби зменшити кількість загиблих і списати їх на природну смерть, кількість потерпілих вища, ніж у наших сусідів, яких спіткала така сама біда. Жителі прикордонних районів, котрі мають змогу порівняти дії влади по різні боки кордону, повідомляють, що, приміром, у сусідній Румунії боротьба зі стихією й, головне, запобігання їй організовані незрівнянно краще, ніж у нас. Там після минулих повеней побудували високі захисні греблі, і тоді як українські села вкотре потопають у воді, румунські лихо обминуло. Викликає обурення та сонна повільність, з якою українська адміністрація розгортає участь різних силових відомств України для подання допомоги людям. Навіть звернення по допомогу в міжнародні організації, НАТО, яке чудово оснащене й підготовлене до боротьби зі стихією, пішло лише через кілька днів після того, як при­карпатські села були цілком затоплені. При цьому не подали списків матеріалів і обладнання, потрібних для ліквідації наслідків стихії...

Зате в ЗМІ розгорнулася потужна пропагандистська кампанія, швидше схожа на передвиборне шоу, в якому претенденти на посаду президента ходять, закачавши штани, по затоплених селах, демонструючи «турботу про людину». Йде безсовісний піар на людській біді. Схоже, що під час наступної повені люди зіштовхнуться з тими ж проблемами: захисні дамби не будуть побудовані, сповіщення не буде налагоджене... 

© Олександр РОЖЕН, Володимир МАРТИН, Василь ХУДИЦЬКИЙ, Роман ЯКЕЛЬ

Джерело: http://observer.sd.org.ua

Додав NAZ@RIY